sunt in tailanda de peste doua saptamani. vacanta. in curand revin la regimul de blogging mai mult sau mai putin normal. intre timp iata un articol publicat saptamana trecuta in dzerkalo tyzhnya-zerkalo nedeli in ucraina: Маленька країна чи регіональна держава? pentru cunoscatorii de ucraineana, sau aici si versiunea in rusa. in curand apare si versiunea engleza (si cea originala).

http://www.zn.ua/1000/1600/67791/

№ 45 (773) 21 — 27 ноября 2009


Маленькое государство или региональная держава?

Автор: Нику ПОПЕСКУ (аналитический центр «Европейский совет по внешним отношениям» (Лондон, Великобритания))

С населением в 46 миллионов человек Украина одно из самых больших государств в Европе. Но ее страхи и ощущение собственной незащищенности, когда она оказалась между двумя большими игроками — ЕС и Россией, скорее характерны для маленького государства. Сталкиваясь порою с открытыми вызовами своему суверенитету и территориальной целостности со стороны России, постоянно находясь в напряженных отношениях с Москвой то ли по поводу поставок энергоресурсов, дипломатических скандалов или Крыма, внешняя политика Украины сверхчувствительна к любым внешним раздражителям.

Эта напряженность Украины как государства налагается на всю ее внешнюю политику, в том числе на отношения с западными соседями. Украина часто переносит ощущение собственной уязвимости в отношениях с Россией на другие внешние проблемы.

Западный фронт

Сам я родился в еще меньшем, менее безопасном и более хрупком по сравнению с Украиной государстве. Молдова — это страна с расплывчатой идентичностью, не контролирующая трети своих внешних границ, вынужденная жить в ситуации нерешенного сепаратистского конфликта и незаконного военного присутствия российских войск на ее территории. Молдова тоже чувствует себя маленькой и изолированной. Но даже меня глубоко удивляет динамика украинских внешнеполитических дискуссий.

Журналистский, дипломатический и политический дискурс об украинско-румынских отношениях кажется почти шокирующим для внешнего наблюдателя. В различных статьях и в частных разговорах я часто сталкивался с целым рядом серьезнейших утверждений, которые в Украине даже не ставятся под сомнение. Одни говорят, что Румыния — одна из главных угроз для безопасности Украины и ведет себя подобно маленькой России: бросает вызов суверенитету Украины, раздает румынские паспорта на Буковине, вовлекает Киев в двусторонние противоречия вокруг острова Змеиный или канала Быстрое в дельте Дуная. Другие утверждают, что Румыния пользуется своим членством в ЕС и НАТО для продвижения территориальных претензий к Украине и Молдове. Похоже, существует даже мнение, что, если Россия будет угрожать территориальной целостности Украины в Крыму, Румыния этим обязательно воспользуется и попытается отхватить кусок Западной Украины. Некоторые мои украинские собеседники даже говорят не иначе как о риске румыно-российского пакта Молотова—Риббентропа ХХІ века. Недавно в одной статье речь уже шла о том, что неофашистские группировки в Румынии и России вступили в сговор для разделения Украины.

На самом деле украинские и румынские СМИ являют собой зеркальное отражение друг друга. Они жалуются на одно и то же и поразительно похожи друг на друга. Когда в Украине сокрушаются, что Румыния приносит вред дельте Дуная, углубляя Килийское гирло, Румыния обвиняет Украину в том, что углубление устья Быстрое имеет подобный же эффект. Когда Украина обвиняет Румынию в недружественных действиях при публичной экстрадиции украинского дипломата, подозреваемого в шпионаже в пользу России, Бухарест подозревает Киев в расширении разведывательных действий у себя в стране в пользу Москвы. Оба государства обвиняли друг друга в агрессивной политике вокруг острова Змеиный.

Нет сомнений в том, что в румыно-украинских отношениях есть серьезные проблемы. В Румынии нередко раздаются голоса, обеспокоенные правами этнических румын за рубежом (в Украине, Молдове и Сербии) и иногда даже выражающие ностальгию по «Великой Румынии». Однако румынский политический дискурс вряд ли чем-либо серьезно отличается от идентичных настроений в Болгарии, Венгрии или Сербии. И по региональным меркам румыно-украинские проблемы не такие уж необычные. Дипломатические противоречия между Венгрией и Словакией или Венгрией и Сербией по поводу национальных меньшинств ничем не лучше. Бывают и проблемы посерьезнее, например, турко-киприотские, греческо-македонские или даже словенско-хорватские противоречия, которые давно перекинулись на отношения ЕС и НАТО с Турцией, Грецией и Хорватией.

Без сомнения, отношения между Украиной и Румынией остаются плохими, однако ни один из вопросов в украинско-румынской повестке дня не несет экзистенциальную угрозу Украине, не подрывает отношений Украины с Евросоюзом и НАТО. Украина может не соглашаться с Румынией по поводу многих вопросов, однако не нужно эти противоречия возводить в ранг национальной угрозы.

Румыния — относительно небольшое европейское государство: она велика на словах, но скромна на деле. Румыния не в состоянии, да и не желает, по большому счету, ставить территориальную целостность Украины под сомнение. Бухарест может время от времени выступать с недружественными жестами, однако было бы преувеличением видеть в подобном экзистенциальную угрозу Украине. Ряд аспектов внешней политики Румынии остаются проблемными, однако Бухарест еще не находится среди тех стран, которые, подобно Греции, способны держать весь комплекс отношений в треугольнике ЕС—НАТО—Македония в заложниках у сомнительных фобий.

Проблема заключается в том, что Киев проецирует свои страхи перед потенциальной российской угрозой территориальной целостности Украины в Крыму на отношения с Румынией. Украинское завышенное ощущение дефицита безопасности в отношениях с Россией (Черноморский флот, Крым, паспортизация, газовые кризисы и т.д.) делает ее сверхчувствительной и к другим внешним раздражителям.

Украина заявляет, что, подобно России, Румыния совершает «паспортизацию» украинских граждан: 90 000 румынских паспортов было выдано этническим румынам, живущим в Украине. Однако на подобные вещи нужно смотреть в соответствующей сравнительной перспективе. Достаточно посмотреть на Молдову: в этой стране живет около 150 000 румынских граждан, около 120 000 граждан России и около 90 000 граждан Украины. Последние составляют около двух процентов от четырехмиллионного населения Молдовы (включая Приднестровье), тогда как 90 000 граждан Румынии в Украине — это лишь около 0,2% населения Украины, т.е. в десять раз меньше, чем доля украинских граждан в Молдове. Однако Украина проявляет гораздо большую обеспокоенность по поводу румынских паспортов, чем Молдова по поводу паспортов Украины, Румынии или России.

Однако само по себе раздавание паспортов еще не является проблемой. Болгария раздает паспорта в Македонии и Молдове, Венгрия в Сербии, но это само по себе не угроза. Проблемы возникают тогда, когда эти документы оказываются поводом для ввода танков. Но вряд ли кто-либо всерьез верит в то, что Украина вторгнется в Молдову, Румыния оккупирует Украину, а Болгария введет свои войска в Македонию. Поэтому ситуация с румынскими паспортами в Украине, украинскими паспортами в Молдове, венгерскими паспортами в Сербии или болгарскими паспортами в Македонии вовсе не тождественны ситуации с распространением российских паспортов в Абхазии.

Другими словами, Украина ошибается, проецируя свои страхи в отношении России на Румынию. К большому сожалению, Румыния не является другом и надежным партнером Украины, а ее публичные заявления о ситуации этнических румын за рубежом совсем не содействуют двусторонним отношениям. Но Румыния и не враг Украины.

Искаженный взгляд на Молдову

К сожалению, Украина иногда проецирует свои проблемы с Румынией и на Молдову. После проблемных отношений Киева с молдавским коммунистическим правительством (2001 — 2009) сегодня ряд украинских экспертов, политиков и даже иногда дипломатов выражают свой скептицизм по поводу нового молдавского правительства — альянса за европейскую интеграцию — боясь его излишней прорумынскости.

На самом деле новое правительство в Молдове не ведет страну к союзу с Румынией. Оно прагматично, и нуждается в румынской поддержке для европеизации Молдовы и сближения страны с ЕС. Однако для достижения своих целей оно в такой же степени нуждается и в поддержке Украины. Молдавский правительственный альянс решительно настроен на интеграцию в ЕС, частично поддерживает вступление Молдовы в НАТО, придерживается либеральных принципов в экономике и идеологически близок к бывшей оранжевой коалиции в Украине. Однако он достаточно прагматичен и будет пытаться сделать все от нее зависящее во имя сохранения хороших отношений и с Россией. Кроме того, новое молдавское правительство считает Украину ключевым приоритетом своей внешней политики. В официальном списке приоритетов правительства Украина стоит второй после интеграции Молдовы в ЕС, причем отношения с Украиной и отношения с Румынией ставятся в один ряд. Лишь после них идут Россия и США.

Сегодня даже Кремль пробует показать себя относительным другом нового молдавского правительства, понимая, что Коммунистическая партия Молдовы — это сила, остающаяся в прошлом. В ходе своего недавнего визита в Кишинев Дмитрий Медведев встретился с двумя лидерами нового правительства, но отказался от встречи с Ворониным. Несмотря на определенную активизацию дипломатических отношений между Молдовой и Украиной, пропасть восприятий между ними все еще достаточно глубока.

Региональные амбиции

Главная слабость Украины внутри ее самой, в неспособности провести необходимые реформы и осуществить модернизацию. Для проведения реформ стране нужна спокойная международная среда, однако подобная среда не формируется сама собою.

Украина — большое государство, и вести себя должна как большое государство. Но региональное лидерство той или иной страны зависит не только от количества населения и размера вооруженных сил, а и от умелой дипломатии, способности стать «мягкой силой» для своих партнеров, а также от количества его друзей. Например, Китай часто говорит о концепции «мирного роста», не несущем угроз. Турция ведет политику, направленную на «отсутствие проблем с соседями», и даже открыла возможности для турецко-армянского диалога. Оба государства понимают, что дружественные соседи делают их сильнее на международной арене. У России, напротив, нет друзей, и Москва, похоже, даже не осознает того, насколько негативно это влияет на ее силу. Но давайте зададим вопрос: а кто является другом Украины?

Политика России относительно Украины действительно несет в себе проблемы. Но у Украины мало друзей и на Западе. И проблемы не только с Румынией и Молдовой. После последнего газового кризиса в январе 2009 года от Киева отвернулась Словакия. Даже Польша устала от Украины, ведь непрекращающиеся украинские внутренние ссоры неимоверно усложняют попытки Польши продвигать ее в ЕС. В связи с этим Украине срочно нужно улучшать свои отношения с соседями.

Сейчас хороший момент многое начать с чистого листа в региональной политике Украины. В Молдове новое правительство, в Румынии так же (и, возможно, новый президент). И в Украине, скорее всего, будет новый глава государства. Важно понять, что проблемы нужно решать и что проблемы — не угрозы, с которыми надо воевать. Например, взаимные обвинения в игнорировании прав меньшинств необходимо рассматривать при посредничестве ОБСЕ и при участии обоих государств. Вопрос с островом Змеиный закрыт решением международного суда. Экономическая конкуренция вокруг контроля над транспортными путями в дельте Дуная являются лишь экономической, но ни в коем случае не угрозой суверенитету.

Однако существует потребность и в более позитивной повестке дня отношений между Румынией и Украиной: Киев и Бухарест должны начать сотрудничество по молдавскому вопросу. И Украине, и Румынии нужна европейская Молдова, и оба государства могут сыграть позитивную роль в успехе нового молдавского правительства.

Румыния никак не заинтересована в неудаче проекта украинской государственности, хотя бы потому, что подобное серьезно нанесет Молдове серьезный урон. Киев тоже нуждается в решении приднестровского конфликта и в реинтеграции Молдовы, иначе рискует столкнуться с новым Калининградом на своей юго-западной границе. И Молдова, и Украина гораздо более амбициозны в своих отношениях с ЕС, чем то, что предлагается рамками «Восточного партнерства». К тому же у обоих государств одни и те же друзья в самом ЕС. Будет естественным, если Молдова и Украина начнут сотрудничество в своих евроинтеграционных усилиях.

Украина, Румыния и Молдова нуждаются в перезагрузке трехсторонних отношений с помощью серии трехсторонних региональных инициатив — например, саммитов и проектов сотрудничества на местном уровне. Румыния, возможно, и не является таким другом Украины, как Польша, но она и не представляет собой угрозу украинскому суверенитету. Украине нужно «отсутствие проблем» со всеми своими соседями. И подобная политика может начаться с решения сложностей, имеющихся у Украины с двумя западными соседями: Румынией и Молдовой.

Маленька країна чи регіональна держава?

Автор: Ніку ПОПЕСКУ (аналітичний центр «Європейська рада з питань зовнішніх відносин» (Лондон, Великобританія)

З населенням у 46 мільйонів Україна — одна з найбільших держав Європи. Але її страхи і відчуття власної незахищеності, коли вона опинилася між двома великими гравцями — ЄС і Росією, скоріше характерні для маленької країни. Наражаючись часом на відкриті виклики своєму суверенітету і територіальній цілісності з боку Росії, постійно перебуваючи в напружених відносинах із Москвою — з приводу поставок енергоресурсів, дипломатичних скандалів або Криму, — зовнішня політика України надчутлива до будь-яких зовнішніх подразників.

Ця напруженість України як держави накладається на всю її зовнішню політику, зокрема й на відносини із західними сусідами. Україна часто переносить відчуття своєї уразливості у відносинах з Росією на інші зовнішні проблеми.

Західний фронт

Сам я народився у ще меншій, ще менш безпечній і більш уразливій порівняно з Україною державі. Молдова — це країна із розпливчастою ідентичністю, яка не контролює третини своїх зовнішніх кордонів і вимушена жити в ситуації невирішеного сепаратистського конфлікту й незаконної присутності російських
військ на її території. Молдова теж почувається маленькою і ізольованою. Але навіть мене глибоко дивує динаміка українських зовнішньополітичних дискусій.

Журналістський, дипломатичний і політичний дискурс про українсько-румунські відносини здається майже шокуючим для стороннього спостерігача. У приватних розмовах і різних статтях мені часто впадала в око ціла низка серйозних тверджень, які в Україні не ставляться навіть під сумнів. Одні кажуть, що Румунія — серед головних загроз безпеці України і поводиться вона, як маленька Росія: кидає виклик суверенітету України, роздає румунські паспорти на Буковині, втягує Київ у двосторонні протиріччя навколо острова Зміїний чи каналу Бистре в дельті Дунаю. Інші стверджують, що Румунія користується своїм членством у ЄС і НАТО для просування територіальних претензій до України і Молдови. Схоже, існує навіть думка: якщо Росія погрожуватиме територіальній цілісності України в Криму, Румунія цим обов’язково скористається і спробує відхопити шматок Західної України. Деякі мої українські співрозмовники навіть говорять не інакше як про ризик «румунсько-російського пакту Молотова—Ріббентропа» ХХІ століття. Нещодавно в одній статті вже йшлося про те, що неофашистські угруповання в Румунії і Росії змовилися, аби поділити Україну.

Насправді українські і румунські ЗМІ є віддзеркаленням одне одного. Вони скаржаться на одне й те саме і разюче схожі одне на одне. Коли в Україні закидають Румунії, що вона завдає шкоди дельті Дунаю, поглиблюючи Кілійське гирло, Румунія обвинувачує Україну в тому, що поглиблення гирла Бистре має аналогічний ефект. Коли Україна обвинувачує Румунію в недружніх діях у зв’язку з публічною екстрадицією українського дипломата, підозрюваного у шпигунстві на користь Росії, Бухарест підозрює Київ у розширенні розвідувальних дій у себе в країні на користь Москви. Обидві держави обвинувачували одна одну в агресивній політиці щодо острова Зміїний.

Немає сумніву в тому, що в румунсько-українських відносинах є серйозні проблеми. У Румунії нерідко лунають голоси, стурбовані правами етнічних румунів за кордоном (в Україні, Молдові і Сербії), а іноді навіть сповнені ностальгії за «Великою Румунією». Проте румунський політичний дискурс навряд чи будь-чим серйозно відрізняється від ідентичних настроїв у Болгарії, Угорщині чи Сербії. І за регіональними мірками румунсько-українські проблеми не такі вже й незвичні. Дипломатичні протиріччя між Угорщиною і Словаччиною чи Угорщиною і Сербією з приводу національних меншин нічим не кращі. Бувають і серйозніші проблеми, наприклад турецько-кіпріотські, греко-македонські або навіть словенсько-хорватські протиріччя, які давно перекинулися на відносини ЄС і НАТО з Туреччиною, Грецією і Хорватією.

Без сумніву, відносини між Україною і Румунією залишаються поганими, проте жодне з питань українсько-румунського порядку денного не несе екзистенціальної загрози Україні, не підриває відносин України з Євросоюзом і НАТО. Україна може не погоджуватися з Румунією з приводу багатьох питань, проте не потрібно ці протиріччя підносити до рівня національної загрози.

Румунія — відносно невелика європейська держава: вона велика на словах, але скромна на ділі. Румунія не в змозі, та й не бажає, за великим рахунком, ставити територіальну цілісність України під сумнів. Бухарест може час від часу виступати з недружніми жестами, проте було б перебільшенням бачити в цьому екзистенціальну загрозу Україні. Чимало аспектів зовнішньої політики Румунії залишаються проблемними, проте Бухарест іще не належить до тих країн, які, подібно Греції, можуть тримати весь комплекс відносин у трикутнику ЄС—НАТО—Македонія в заручниках сумнівних фобій.

Проблема полягає в тому, що Київ проектує свої страхи перед потенційною російською загрозою територіальній цілісності України в Криму на відносини з Румунією. Українське перебільшене відчуття дефіциту безпеки у відносинах із Росією (Чорноморський флот, Крим, паспортизація, газові кризи тощо) робить її надчутливою і до інших зовнішніх подразників.

Україна заявляє, що, подібно Росії, Румунія проводить «паспортизацію» українських громадян: 90 тис. румунських паспортів було видано етнічним румунам, які живуть в Україні. Проте на такі речі треба дивитися у відповідній порівняльній перспективі. Достатньо подивитися на Молдову: в цій країні живе близько 150 тис. румунських громадян, близько 120 тис. громадян Росії і близько 90 тис. громадян України. Останні становлять приблизно два відсотки від чотиримільйонного населення Молдови (включаючи Придністров’я), тоді як 90 тис. громадян Румунії в Україні — це лише близько 0,2% населення України, тобто в десять разів менше, ніж частка українських громадян у Молдові. Проте Україна виявляє набагато більше занепокоєння з приводу румунських паспортів, ніж Молдова з приводу паспортів України, Румунії чи Росії.

Проте роздавання паспортів іще не проблема. Болгарія роздає паспорти в Македонії і Молдові, Угорщина в Сербії, але це само по собі не є загрозою. Проблеми виникають тоді, коли ці документи стають приводом для введення танків. Але навряд чи хтось серйозно вірить у те, що Україна вторгнеться в Молдову, Румунія окупує Україну, а Болгарія введе свої війська в Македонію. Тому ситуація з румунськими паспортами в Україні, українськими паспортами в Молдові, угорськими паспортами в Сербії чи болгарськими паспортами в Македонії аж ніяк не тотожна ситуації з російськими паспортами в Абхазії.

Іншими словами, Україна помиляється, проектуючи свої страхи щодо Росії на Румунію. На превеликий жаль, Румунія не є другом і надійним партнером України, а її публічні заяви про ситуацію з етнічними румунами за кордоном зовсім не сприяють двостороннім відносинам. Але Румунія і не ворог України.

Викривлений погляд на Молдову

На жаль, Україна іноді проектує свої проблеми з Румунією і на Молдову. Після проблемних відносин Києва з молдовським комуністичним урядом (2001—2009 рр.) сьогодні ряд українських експертів, політиків і навіть іноді дипломатів висловлюють свій скептицизм з приводу нового молдовського уряду — альянсу за європейську інтеграцію, — боячись його надмірної прорумунськості.

Насправді новий уряд у Молдові не веде країну до союзу з Румунією. Він прагматичний і потребує румунської підтримки для європеїзації Молдови і зближення країни з ЄС. Проте для досягнення своїх цілей він такою ж мірою потребує і підтримки України. Молдовський урядовий альянс рішуче налаштований на інтеграцію в ЄС, частково підтримує вступ Молдови в НАТО, дотримується ліберальних принципів в економіці та ідеологічно близький до колишньої помаранчевої коаліції в Україні. Проте він достатньо прагматичний і намагатиметься зробити все від нього залежне заради збереження добрих відносин з Росією. Крім того, новий молдовський уряд вважає Україну ключовим пріоритетом своєї зовнішньої політики. В офіційному списку пріоритетів уряду Україна стоїть другою після інтеграції Молдови в ЄС, причому відносини з Україною і відносини з Румунією ставляться в один ряд. Лише після них ідуть Росія і США.

Сьогодні навіть Кремль намагається показати себе відносним другом нового молдовського уряду, розуміючи, що Комуністична партія Молдови — це сила, яка залишається в минулому. Під час свого недавнього візиту до Кишинева Дмитро Медведєв зустрівся з двома лідерами нового уряду, але відмовився від зустрічі з Вороніним. Попри певну активізацію дипломатичних відносин між Молдовою і Україною, прірва сприйняття між ними ще досить глибока.

Регіональні амбіції

Головна слабкість України — всередині її самої, в нездатності провести необхідні реформи та модернізацію. Для здійснення реформ країні потрібне спокійне міжнародне середовище, однак таке середовище не формується само по собі.

Україна — велика держава, і поводитися повинна як велика держава. Але регіональне лідерство тієї чи іншої країни залежить не тільки від чисельності населення і збройних сил, а й від умілої дипломатії, здатності стати «м’якою силою» для своїх партнерів, а також від кількості її друзів. Наприклад, Китай часто говорить про концепцію «мирного зростання», яке не несе загроз. Туреччина здійснює політику, спрямовану на «відсутність проблем із сусідами», і навіть відкрила можливості для турецько-вірменського діалогу. Обидві держави розуміють, що дружні сусіди роблять їх сильнішими на міжнародній арені. У Росії, навпаки, немає друзів, і Москва, схоже, навіть не усвідомлює того, наскільки негативно це впливає на її силу. Але запитаймо: а хто є другом України?

Політика Росії щодо України справді криє в собі проблеми. Але в України мало друзів і на Заході. І проблеми не тільки з Румунією і Молдовою. Після останньої газової кризи в січні 2009 року від Києва відвернулася Словаччина. Навіть Польща втомилася від України, адже постійні українські внутрішні чвари неймовірно ускладнюють спроби Польщі просувати її в ЄС. У цьому зв’язку Україна повинна терміново поліпшувати свої відносини із сусідами.

Зараз гарна нагода багато що розпочати з чистого аркуша в регіональній політиці України. У Молдові новий уряд, у Румунії так само (і, можливо, новий президент). І в Україні, швидше за все, буде новий глава держави. Важливо зрозуміти, що проблеми необхідно вирішувати і що проблеми — це не загрози, з якими потрібно воювати. Наприклад, взаємні обвинувачення в ігноруванні прав меншин слід розглядати за посередництва ОБСЄ і за участі обох держав. Питання з островом Зміїний закрито рішенням міжнародного суду. Економічна конкуренція навколо контролю над транспортними шляхами в дельті Дунаю є лише економічною, але ні в якому разі не загрозою суверенітету.

Проте існує потреба і в формуванні більш позитивного порядку денного відносин між Румунією та Україною: Київ і Бухарест повинні розпочати співробітництво щодо молдовського питання. І Україні, і Румунії потрібна європейська Молдова, і обидві держави можуть зіграти позитивну роль в успіху нового молдовського уряду.

Румунія ніяк не зацікавлена в неуспіху проекту української державності, хоча б тому, що це завдасть серйозної шкоди Молдові. Києву теж потрібне врегулювання придністровського конфлікту та реінтеграція Молдови, інакше він ризикує мати справу з новим Калінінградом на своєму південно-західному кордоні. І Молдова, і Україна набагато амбіційніші у своїх відносинах із ЄС порівняно з тим, що пропонується рамками «Східного партнерства». До того ж в обох держав спільні друзі в самому ЄС. Буде природно, якщо Молдова і Україна почнуть співробітництво у своїх євроінтеграційних зусиллях.

Україна, Румунія і Молдова потребують перезавантаження тристоронніх відносин з допомогою серії тристоронніх регіональних ініціатив — наприклад самітів і проектів співробітництва на місцевому рівні. Румунія, можливо, й не є таким другом України, як Польща, але вона й не становить загрози українському суверенітету. Україні потрібна «відсутність проблем» з усіма її сусідами. І така політика може розпочатися з подолання труднощів, що їх має Україна з двома західними сусідами: Румунією і Молдовою.